ЩОГОЛЕВ ЯКІВ
ЩОГОЛЕВ ЯКІВ (05.11.1823, м. Охтирка, тепер Сумської обл. – 08.06.1898, Харків) – поет.
Зростав у родині дрібного урядовця, закінчив повітову школу в Охтирці, гімназію та університет (1848) у Харкові. Більш як 20 років служив урядовцем у Харкові – столоначальником у Палаті державних маєтностей, помічником правителя канцелярії губернатора, секретарем приказу громадської опіки, помічником окружного начальника Богодухівської округи, чиновником особливих доручень при Палаті державних маєтностей, секретарем Харківської думи. Цю службу терпів лише
Небагатим на літературно-творчі події було життя поета. Він – автор двох поетичних збірок (“Ворскло. Лірна поезія”, 1883 та “Слобожанщина”, 1898).
Літературний шлях Я. Щоголев розпочав іще в роки становлення нової української літератури, увійшовши до так званого другого гуртка харківських романтиків. Дебютував віршами російською мовою в “Литературной газете” та “Отечественных записках” (1840 – 1841). Паралельно писав українською
Так чи інакше підгримували його в ті роки І. Срезневський, А. Метлинський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко. Сприйняття Я. Щоголевим ідейно-естетичних принципів романтиків 30 – 40-х років не було беззастережним: власну оригінальність він прагнув утвердити специфічним поєднанням у своїй творчості “фольклорності” й “літературності”, в чому скоріше перегукувався з естетичними шуканнями М. Петренка. За власним визнанням, поет міг би зрости в “неабияку силу”, якби “не припинив мого ледве початого тоді писательства років на 35” В. Бєлінський, котрий “мене і мого товариша Щербину (…) четвертував, та й окрім нас багатьох”.
Болісно переживав поет негативні відгуки па свою поезію в російських виданнях, зумовлені, крім великодержавного ставлення до української літератури, також тим, що для 40-х років, коли утверджувалися принципи гегелівської школи, романтизм був уже “старим” напрямом.
Фактично більш-менш систематичну літературну працю Я. Щоголев поновив лише 1876 р. – в рік заборони українського слова. Романтичний струмінь у його зрілій творчості не згасає (оспівування козацької героїки, звернення до улюблених романтиками народно-баладних мотивів), одначе він набирає такого високого рівня “художньої майстерності, якого не знали попередні поети” (А. Шамрай).
Оспівані раніше теми Січі, Дикого Поля тощо у Я. Щоголева стали справжніми поетичними знахідками (“Воля”, “Запорозький марш”, “Січа”, “Нерозумна мати”, “Запорожець над конем”, “Огир” та ін.). Водночас поет пішов назустріч вимогам нової доби в житті й літературі, відгукувався зі щиро народолюбних засад на різні прояви соціального “лиха сьогочасного” (“Неня”, “На могилі”, “Вівчарик”, “Похорони”, “Новобранець”, “Струни”, “Лист”, “Чередничка” та ін.).
У світоглядному плані постать Я. Щоголева трагічна: він не сприймав сучасності у жодному її вияві, не вірив ні в національні, ні в соціально-визвольні змагання; спочивав душевно в минулому, що мало бодай моральні переваги як “світ простоти і покою”; не мав жодного оптимізму стосовно майбутнього, належав до тих, “хто до минулого оглянуться не сміє, // Кому надіями і впереді не мріє”. Звідси – печать безвиході на частині його творів, повитих “чорним запиналом”, писаних значною мірою поетовою хворобливою старістю (“Чернець”, “Ікона”, “Престол”, “Ангел смерті”). Ці вірші сприяли розвиткові екзистенційного та релігійного струменю в українській літературі.
Це ж стосується багатьох елегійних творів “Тестамент”, “Жаданнє”, “Соті” тощо), спричинених природним бажанням літнього поста поділитися з молодшим поколінням набутою життєвою мудрістю. Воднораз палітра тональності поетового слова вбирає ряд граціозно-грайливих, мажорних і навіть гумористичних віршів (“Добридень”, “Пісня юнаків”, “Серденько”, “Крамар” та ін.).
Оригінальний, суто щоголевський тематичний пласт становлять вірші – портрети (близько 30), або ж “ремеслові”, “промислові” (М. Сумцов), що найближче асоціюються з традицією поета XVIII ст. К Зиновіїва.
Більшість портретів представників різних професій вирізняються зримістю й пластичністю, ніби сходять з полотен живописців. Приваблює вміння автора опоетизувати деталі виробничого процесу, сповнити вірш звуками знарядь праці, майстерно передати трудовий ритм, відтворити почуття власної професійної гідності трударів (“Косарі”, “Бурлаки”, “Ткач”, “Келих”, “Старець”, “Будинок”, “Батюшка” та ін.).
Глибоко самобутній Я. Щоголев у відтворенні української природи. “Незрівнянний майстер пейзажу”, “щоголевське небо” – це характеристики, що адресував йому М. Рильський. Крап [і твори поета цієї групи, як-от “Листопад”, “Осінь”, – то своєрідні відблиски тонких, ледь помітних порухів, які в хвилини елегійної задуми бентежать людську душу. Вірші увиразнюють патріотичну відданість Я. Щоголева рідному краєві, синівську вірність Україні.
Поезії Я. Щоголева притаманна висока культура слова, зорієнтованого па витончений інтелігентський смак. Поет принципово стверджував, що його слово, до якого додається “крім таланту, багато праці і ювелірної чеканки”, не розраховане на примітивні смаки “писарів і чичиковських Петрушок”. На нього “прийде час, можливо, років через 30 після моєї смерті”.
Справді, визнання Я. Щоголева забарилося. Увагу до нього як до предтечі українського модернізму початку XX ст., як до “першого українського парнасівця”, який протистояв утилітарно-народницькому розумінню завдань літератури та орієнтував на розвинений інтелігентський смак, як до поета, котрий дошукувався у кожному своєму вірші “чесноти новизни” (“пишіть менше, але так, щоб написане складало капітал, а не баласт”), літературознавство проявило лише в 20-х роках (праці М. Зерова, А. Шамрая, П. Филиповича, І. Айзенштока). Парафраз Я. Щоголева “Ворскло – річка невеличка, але струмені її чисті” зберігає естетичну актуальність і сьогодні.
Всього нам відомо нині 199 віршів поета.
Літ.: Сумцов М. Життєпис Я. Щоголева // Щоголев Я. Твори. X., 1919; Айзеншток І. Літературні й громадські погляди Я. І. Щоголева // Червоний шлях. 1925. № 1 – 2; Харківська школа романтиків: У 3 т. X., 1930.
Т. 1; Полотай А. До історії видання творів Я. І. Щоголева // Питання текстології: Поезія і проза. К., 1980; Погрібний А. Яків Щоголев: Нарис життя і творчості. К., 1986; Зеров М. Непривітаний співець // Зеров Микола.
Твори: У 2 т. К., 1990. Т. 2.
А. Погрібний
Related posts:
- Щоглів Яків – Біографія Яків Іванович Щоголів (5 листопада 1824, Охтирка – 27 травня (8 червня) 1898) – український поет, представник українського романтизму. Народився 5 листопада 1824 року в Охтирці, Харківська губернія. Походив із давнього дворянського роду. Навчався в Охтирській повітовій школі, закінчивХарківський університет (1848) і працював у різних установах канцеляристом. друкуватися почав з 1840 року в “Литературной газете”, […]...
- КУХАРЕНКО ЯКІВ КУХАРЕНКО ЯКІВ (псевд. – Кухар Яцько, Мішковський Яків; 1800, м. Катеринодар, тепер м. Краснодар -08.10.1862, м. Катеринодар) – письменник, етнограф. Походив із козаків, які після зруйнування Січі оселилися на Кубані. Освіту здобув у Катеринославській військовій гімназії, служив у Чорноморському козачому війську, де пройшов шлях від сотенного осавула до наказного отамана, з 1853 р. – генерал-майор. […]...
- ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ (псевд. – Русин Гаврило, Балагур Яцко, Чепеленко Яцко, Галичанин; 29.10.1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львівської обл. – 13.05.1888, Вільно) – поет, фольклорист, етнограф, учений – славіст, педагог, громадський діти. Народився в сім’ї священика. Освіту здобув у Львівській семінарії та Львівському університеті. У студентські роки, мандруючи селами Бойківщини, Гуцульщини, Закарпаття, збирав фольклорно-етнографічний матеріал, […]...
- Яків Головацький – Біографія Яків Федорович Головацький (* 17 жовтня 1814, с. Чепелі, Бродівський район, Львівська область – †13 травня 1888, Вільнюс) – український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч. Співзасновник об’єднання “Руська трійця”, співавтор збірника “Русалка Дністровая”. Біографічні відомості Народився 29.10.1814 р. у с. Чепелі на Бродівіщині. Помер 13.05.1888 р. у Вільні (нині Вільнюс). […]...
- НОВИЦЬКИЙ ЯКІВ НОВИЦЬКИЙ ЯКІВ (24.10.1847, с. Аули, тепер Криничанського р-ну Дніпропетровської обл. – 19.05.1925, Запоріжжя) – фольклорист, етнограф, історик, археолог, краєзнавець, педагог. Народився в сім’ї службовця. 1865 р. закінчив Олександрівську повітову школу й до 1868 р. працював писарем у казначействі. Самотужки здобув усебічні знання з різних галузей наук. У 1868 – 1877 рр. працював учителем у школах […]...
- СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський письменник. Родом із Львівщини. Освіту здобув у Падуанському університеті. Автор панегіричного твору “Анатима тис тімис” (“Дарунок пошани”), виданого в Венеції 1641 р. Твір написано з нагоди присвоєння ступеня доктора філософії випускникові Падуанського університету львів’янину Григорію Кирницькому. Мета твору – прославити тих, хто ніколи не зрікається “святок […]...
- Яків Качура УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Яків Качура (1897-1943) Народився Яків Качура у селянській родині на Вінниччині. Сімнадцятилітнім юнаком пішов на фронт. Згодом навчався у Київському інституті народної освіти, працював секретарем редакції журналу. Тоді ж почав друкувати власні твори, видав близько трьох десятків книжок, серед них збірку оповідань, повісті та романи. Під час Другої світової […]...
- Яків Федорович Головацький (1814-1888) Яків Федорович Головацький який у 30-х роках навчався у Львівській духовній семінарії та університеті, в духовній академії в Кошіце й університеті в Пешті, був насамперед ученим-славистом – фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Серед його найважливіших розвідок – “Поділ часу у русинів”, “Очерк старославянского банословия, или Мифологии”. У своїй збирацькій і дослідницькій фольклористично-етнографічній діяльності особливу […]...
- Якими я уявляю собі козаків після прочитання повісті “Іван Богун” – ЯКІВ КАЧУРА ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Мені завжди подобались розповіді про наше славне минуле. Захоплюючі події: славетні бої, хоробрі козаки, Січ, Гетьманщина… Я дізнався з повісті Якова Качури “Іван Богун”, що Іван Богун був лицарем, одважним воїном. Він дотепний, гордий, сміливий, завзятий. Його постать є центральною в повісті. Мені дуже сподобалась його поведінка, коли він був зв’язаний […]...
- Качура Яків Дем’янович Качура Яків Дем’янович – український письменник. Народився 28 жовтня (за н. ст. – 9 листопада) 1897 року в с. Юрківка, тепер Тульчинського р-ну Вінницької області. Учасник 1-ї світової і Великої Вітчизняної воєн. У 1918 – 1922 рр. учителював. Закінчив 1925 року Київський інститут народної освіти. Друкувався з 1923р. Належав до Спілки селянських письменників “Плуг”, Всеукраїнської […]...
- Яків Головацький – Річка РІЧКА Чом, річенько домашняя, Так пливеш поволі? Чом водиці не розлієш З берегів на поле? Годі плисти самотою, Час вже тугу збути: Шуми, гуди хвиленькою, Щоб далеко чути! “Як же мені, рідний сину, Не плисти поволі? Високії береженьки, Ще й рівненьке поле. Я би в фалю загриміла, Та водиці мало; Зато гладке личко моє Чисте, […]...
- Качура Яків – Біографія Качура Яків дем’янович – український письменник. Народився 28 жовтня (за н. ст. – 9 листопада) 1897 року в с. Юрківка, тепер Тульчинського р-ну Вінницької області. Учасник 1-ї світової і Великої Вітчизняної воєн. У 1918 – 1922 рр. учителював. Закінчив 1925 року Київський інститут народної освіти. Друкувався з 1923р. Належав до Спілки селянських письменників “Плуг”, Всеукраїнської […]...
- Яків Головацький – Над Прутом НАД ПРУТОМ А нуте, нуте, бистренький Пруте, Весело мені заграй! Чи я сподівся тебе взглянути, Втогід сказавши “прощай”? Я мав надію, заким минеться Одно літенько, зима, І моя доля вже розів’ється, Що й мені засяє весна. А нині тебе з тов тугов вітаю, З яков прощав-єм вторік; Одну лиш гадку у серці ховаю, Що в […]...
- Яків Головацький – Два віночки ДВА ВІНОЧКИ Попід гаєм зелененьким Чиста річка тече, На яворі зелененькім Соловій щебече. Сидить дівча над річкою, Два віночки ввила І ручкою біленькою На воду пустила. Один вінець з барвіночку, А другий з рутоньки; Один вінець козаченька, Другий дівчиноньки. Поплив вінок із барвінку, Вовня го сіпає, А остався із рутоньки, Бо берег спиняє… “Поїхав мій […]...
- Яків Головацький – Весна ВЕСНА Вже сонінько пригріває, Теплий вітер подуває, І річеньки забриніли, Темні луги зашуміли; Заспівала в лісі птиця, Що рухнула вже травиця; І травиця-муравиця, І листочки на калині, І цвіточки по долині, – Радується вся твар божа, Що настала весна гожа!.. Галичанка люба, мила Городочок городила; Покопала, пограбала І грядочки оплескала; Богові ся помолила І святий […]...
- ІВАН БОГУН – Яків Качура УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Яків Качура ІВАН БОГУН1 Весна 1648 року була тривожна. Знову по всій Україні палахкотів гнів народний. Дрижали в смертельній небезпеці, за стінами своїх замків, бундючні пани. І не одна шляхетна панна, ридаючи, ламала безнадійно руки, бо не знала, що їй судилося завтра. Народний клич – “Смерть польській шляхті!” – […]...
- Яків Головацький – Братові з-за Дунаю БРАТОВІ З-ЗА ДУНАЮ Коли ймеш кидати Чужую чужину, Соколом вертати В рідну Україну – Не минай родини, Старой Галичини: Вступи, милий брате, До нашої хати! Щиро руським словом Тебе поздоровим. Божим хлібом, сіллю Ймем тебе приймати, О щастю, здоров’ю Родини питати; Та й тобі розкажем Про нужду домашню Та журбу всегдашню, – Чей, часом розважим. […]...
- Яків Головацький – Туга за родиною ТУГА ЗА РОДИНОЮ Я в чужині загибаю, По чужині блуджу, За своєю родиною Білим світом нуджу. Ту чужая сторінонька, Та люди чужії Не пристануть до серденька, Хоть і не лихії. Най би які добрі були, Все не свої рідні; Я чужая чужениця Межи ними, бідний! Ой по саду, винограду Сумний походжаю, Із чужини до родини […]...
- ВІК “ВІК” – тритомна антологія української літератури, приурочена до 100-річчя виходу в світ “Енеїди” І. Котляревського. Упорядкована В. Доманицьким та С. Єфремовим. Виходила в 1900 – 1902 рр. Перший том умістив поезію Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, Лесі Українки, Є. Гребінки, Я. Щоголева, П. Куліша, М. Петренка та ін. Наступні томи складалися з оповідань, новел, […]...
- Яків Бронза та його життя. Твір за оповіданням А. Чехова “Скрипка Ротшильда” Чимало творів написано про сенс життя, про високі пориви і благородних мріях людства. Тим не менш, щоденне життя людини часто далека від високих мрій і героїчних випадків. А часом воно і поготів ввижається нудним і буденним. Саме ці думки виникають, коли читаєш розповідь А. Чехова “Скрипка Ротшильда”. Життя трунаря Якова Бронзи, жителя маленького містечка, який […]...
- Чому Яків залишив свою скрипку саме Ротшильдові? (за оповіданням А. Чехова “Скрипка Ротшильда”) Чому Яків залишив свою скрипку саме Ротшильдові? (за оповіданням А. Чехова “Скрипка Ротшильда”) Якби спитати, про що саме оповідання А. Чехова “Скрипка Ротшильда”, відповісти було б нелегко. Тут і жаль за прожитим життям, і за тим, що воно минуло так невдало, і роздуми про сенс життя і смерті. Головний герой оповідання Яків Іванов постійно невдоволений […]...
- Харківська школа романтиків На початку ХІХ століття Харків став першим центром справжнього літературного життя в країні. Сталося це завдяки відкриттю в нашому місті і 805 року університету, з якого починається нова ера в історії Слобожанщини, і, як вважав його засновник В. Н. Карамзін, “Харків для Вітчизни стане тим, чим Афіни були для Греції”. На той час Україна втратила […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, Д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- ШАШКЕВИЧ ВОЛОДИМИР (07.04.1839, с. Нестаничі, тепер Радехівського р-ну Львівської обл. – 16.02.1885, Львів) – поет, драматург, культурно-освітній діяч. Син Маркіяна Шашкевича. Навчався у Львівському та Віденському університетах, працював дрібним урядовцем. Разом з К. Климковичем, Д. Танячкевичем, Ф. Заревичем репрезентував свого роду друге покоління славнозвісної “Руської трійці”, прагнучи з початку 60-х років оживити національно-культурне життя Галичини. Невипадково літературному […]...
- ІСТОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Історія літератури (від грец. Ι&;#963;&;#964;&;#959;&;#961;&;#943;&;#945; – розповідь про минуле) займається дослідженням художньої літератури в історичному аспекті від її зародження й до наших днів. Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (наприклад історія китайської літератури, історія англійської літератури, історія української літератури), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками […]...
- Розуміння Павлом Грабовським ролі поета і поезії в суспільстві I. Павло Грабовський – поет-борець (поет із шляхетною натурою, що не мирився з неправдою і суспільним злом; багато років провів у в’язницях та засланнях за межами України; перший з українських письменників був висланий царським урядом до Сибіру за бажання визволити Україну з-під національного та соціального гніту). II. Погляди П. Грабовського на роль поета і поезії […]...
- Аналіз поетики Некрасова другої половини 50-х років ХІХ століття Одним з наочних ознак суспільного підйому, що почався, був вихід у світло збірника віршів Некрасова в 1856 р. Поет включив у нього кращі добутки, створені їм за 10 років (вірші першої половини 40-х років туди взагалі не ввійшли). Збірник відкривався віршем “Поет і громадянин”, у якому Некрасов викладав свої погляди на призначення поезії в житті, […]...
- “Що залишу майбутньому дневі, чим ділитися буду з ним?” (За творчістю Симоненка) Серед “шістдесятників”, чиї твори були заборонені або й зовсім не друкувалися, яскравою зіркою сяє ім’я Василя Симоненка. Ця велична постать символізує найсвятішу традицію української класичної літератури – бути захисницею інтересів простого народу. Поет прожив всього 28 років, але його творча спадщина не може залишити нас байдужими. Він рано збагнув своє призначення, не боявся його: Я […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- ВІДШТОВХУВАННЯ Смисл цього поняття полягає в тому, що письменник не сприймає художньо-концептуальну специфіку творчості своїх попередників. Водночас він відчуває спорідненість у використанні художніх засобів чи в стильовій манері викладу матеріалу. Основа подібної взаємодії грунтується на дихотомії “дружба – ворожнеча” творчих принципів осмислення навколишньої дійсності. Прикладом відштовхування в українській літературі може бути творчість неоромантиків (кінець XIX – […]...
- Чим близька нам лірика Тичини? Тичина – один з найкращих ліриків в українській літературі. Він зробив величезний внесок в ліричну творчість України. Один із кращих його творів – ліричний вірш “Матері забуть не можу”. Не один, а два голоси, два тони розвиваються у вірші – голос матері-України, що озивається до сина, і голос сина, що кличе матір: І кричу я: […]...
- “У кого ненька, у того й голівка гладенька” – IІ варіант – ТАРАС ШЕВЧЕНКО ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант В народі є таке прислів’я: “У кого ненька, у того й голівка гладенька”. Про що воно? Про те, що коли в дитини є батьки, то буде кому її доглянути, допомогти їй у житті. Буде вона й чистенька, й здорова, й нагодована. Мати дитину посварить, вона і приголубить, по голівці […]...
- Твір на тему Шевченко У кожного народу є свій герой-митець. Той, хто зміг прославити батьківщину серед інших народів, стати її символом та духовним наставником. Така постать є і в українців, це – великий Кобзар, Тарас Григорович Шевченко. Він став основоположником нової української літератури. Його художня спадщина увійшла в скарбницю світової літератури. За життя поет зазнав багатьох поневірянь, виріс у […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Десять років української літератури “Десять років української літератури” (1917-1927) – енциклопедично-довідкове видання у двох томах (Харків, 1928), випу-щене за постановою Науково-дослідного інституту ім. Т. Шевченка за редакцією С. Пилипенка. Автори видання – А. Лейтес та М. Яшек. Перший том містить бібліографічний словник, грунтовну передмову В. Коряка. Репрезентовано тут 1486 письменників “незалежно від їх ідеологічного напряму чи участі у певному […]...
- Твір на тему: “Образ України в творах В. Стуса” Одним з найвизначніших поетів ХХ століття заслужено вважається В. Стус. До української літератури цей талановитий митець прийшов наприкінці п’ятдесятих – на початку шістдесятих років, коли викриття культу особи Сталіна привели до великих змін у суспільному житті країни, до таких же вибухових зміну у культурі і літературі, зокрема в поезії. У В. Стуса майже немає сюжетних […]...
- “Образ України в творах В. Стуса” Одним з найвизначніших поетів ХХ століття заслужено вважається В. Стус. До української літератури цей талановитий митець прийшов наприкінці п’ятдесятих – на початку шістдесятих років, коли викриття культу особи Сталіна привели до великих змін у суспільному житті країни, до таких же вибухових зміну у культурі і літературі, зокрема в поезії. У В. Стуса майже немає сюжетних […]...
- Творче зростання Бориса Олійника І. Полтавщина – колиска творчої еліти України. (Борис Олійник народився на Полтавщині. Цей край щедро наділяв своїх синів і дочок талантами. Згадаймо Івана Котляревського, Миколу Гоголя. Борисові Олійнику було лише вісім років, коли на фронті Великої Вітчизняної загинув батько, але поет через усе своє життя несе в серці його образ. У спадок від батька йому […]...
- НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН (р. нар. невід. – 1627, Острог) – поет, перекладач, один із визначних діячів Острозького культурно-освітнього центру. Брат відомого козацького ватажка Северина Наливайка. За свідченням деяких джерел, змалечку жив у містечку Гусятині в Західній Україні. Батько був ремісником-кушнірем, якого вбито за конфлікти з католицьким духовенством. Від нього юнак успадкував і любов до рідної землі, […]...
- Серія Серія (від лат. series – ряд) – сукупність видань, об’єднаних спільним задумом, тематикою, цільовим або читацьким призначенням, що виходять під спільною назвою серії, як правило, в однотипному оформленні. Періодичні або продовжувані С. складаються з нумерованих або датованих випусків. Неперіодичні видання утворюють відкриту С, якщо тривалість її випуску заздалегідь не встановлена, і закриту С, якщо її […]...