Асонанс

Related posts:

1. О, панно Інно, панно Інно! – ПАВЛО ТИЧИНА – ЛІТЕРАТУРА XX ст 11 клас ЛІТЕРАТУРА XX ст. ПАВЛО ТИЧИНА О, панно Інно, панно Інно! О, панно Інно, панно Інно! Я – сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? – Давно. Цвіли луги… О, панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – Ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, […]...
2. О панно Інно, панно Інно! – ПАВЛО ТИЧИНА Скорочено Я – сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? – Давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. А хтось кричить: […]...
3. Детальний Аналіз “О панно Інно” Тичина ” О панно Інно ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури “О панно Інно”: Інтимна лірика, Жанр “О панно Інно”: Ліричний вірш. Мотиви “О панно Інно”: Туга за втраченим коханням, що поєднується зі спогадами про нього, Віршовий розмір “О панно Інно”: Ямб. […]...
4. Критика “О панно Інно” Тичина Поезія ” О панно Інно ” ( 1915 р. ) – найвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини. Провідним мотивом є нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Цей вірш сповнений краси, ніжності, чистоти. Цьому сприяють й художні засоби, поєднання зорової образності з музичністю: О панно Інно, панно Інно! Я – сам. […]...
5. Варіанти тексту Варіанти тексту (лат. varians – мінливий) – у широкому розумінні – текстові відмінності між автографами, копіями, списками чи друкованими виданнями одного і того ж твору, У вужчому значенні – видозміни тексту внаслідок його виконання (приміром, сценічного) чи переписування (різні списки Києво-Печерського патерика) тощо. У сучасній літературній практиці найбільш поширений перший приклад, в якому найчастіше виявляються […]...
6. “О панно Інно” Аналіз вірша О панно Інно, панно Інно! Я – сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? – Давно. Цвіли луги… О люба Інно, ніжна Iнно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – […]...
7. Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають окситонні та парокситонні рими: Задощив, закрутив, закурився, І пішло дорогами в дощ, Пересохлі жовті уривки. Полохливе, послужливе клоччя (М. Иогансен). Трапляється римування слів з наголошеним останнім та передостаннім складами з […]...
8. Склад Склад – найкоротший відрізок усного мовлення, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря; фрагмент звучання, в якому один звук (фонема) характеризується найсильнішим звучанням порівняно з іншими – попереднім і наступним. С. як елемент фонетичного словоподілу утворюється як з одного, так і з кількох звуків: складотворчого, що становить вершину звучності, та залежних від нього. До складотворчих належать, […]...
9. Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
10. Віршовий розмір або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
11. Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
12. Павло Тичина – О панно Інно (Аналіз твору) Аналіз вірша Павла Тичини “О панно Інно” Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор використовує взаємодію музичного й живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу (“сніги”) підкреслюється самотність героя, який мучиться й страждає від кохання. А думка-загадка, що любов загублено, подається в супроводі такої промовистості деталі “цвіли луги”. Музикальність, яка йде […]...
13. Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
14. Що таке силабічний вірш? Повторення однакової кількості складів у віршовому рядку, тобто рівноскладовість,- головна ознака силабічного вірша. Наприклад: Что мні ділать, я не знаю, А безвістно погибаю: Забріол в ліси непроходні. В страни гладні і безводні; Атамани і гетьмани. Попал я в ваші обмани. Ф. Прокопович Наведений уривок з поезії “Запорожець кающийся” написаний 8-складовим віршем. Найбільш поширений в українській […]...
15. Поетичний синтаксис – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те […]...
16. СКЛАД І СКЛАДОПОДІЛ Склад – це частина слова, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Склад можуть утворювати один або кілька звуків, але серед них обов’язково має бути голосний, який називають складотворним. Саме голосний звук в українській мові є центром (вершиною) складу, до якого можуть долучатися один або кілька приголосних. Словесні формули наводяться за виданням: Ющук П. Практикум з […]...
17. Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
18. Гіперметрія Гіперметрія (грецьк. hyper – понад та metron – міра) – перевищення кількості складів у стопі метричного вірша, наявність у ній зайвих складів: І виходжа на росяний майдан Весільне коло молодих древлян, – Слов’янських зельних піль веснянки Незабутні (М. Бажан). Подеколи в ситуації Г. віршовий розмір може переходити з однієї стопи в іншу, як, приміром, у […]...
19. Багата рима Багата рима – рима, яка характеризується якомога більшою кількістю співзвуч у словах, що належать переважно до різних граматичних категорій: Козацький вітер вишмагає душу, І я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу Хронічну українську доброту?! (Ліна Костенко). Багатство рими, що засвідчує її музичну якість, фіксується не лише наявністю виразно наголошених складів та опорних приголосних, […]...
20. Почуття закоханості, вірності у поезії П. Тичини Скільки пісень складено про кохання… Вони зворушують душу і зачарову­ють серця. Скільки шляхетних, і водночас нерозсудливих учинків, на які підштовхувало це почуття, знає історія! Скільком вустам за всю історію існування людства випало вимовити щонайкращі слова своїм коханим. Скількох поетів це почуття надихнуло на створення геніальних творів, які щоразу, потрапляючи до рук читача, змушують його глибоко […]...
21. Рання лірика П. Тичини Ранні твори Павла Григоровича Тичини були народжені на Чернігівщині у чарівному куточку України, де поет народився, де минуло його дитинство і юність. Перша збірка творів “Сонячні кларнети” вийшла 1918 року й одразу стала визначною подією в українській літературі. Вона засвідчила прихід великого таланту, ніжного лірика зі своїм неповторним поетичним голосом. Тичина з ніжністю пише про […]...
22. Паузник або Павзник Паузник або Павзник – термін (вживаний паралельно з терміном “дольник” від “доля” – частка), який означає метроряд, розбудований на дво – і трискладових стопах силабо-тоніки. В них часом бракує одного або двох складів. У живому звучанні їх відсутність компенсується або павзою, або розтягненою вимовою сусідніх складів, або посиленням їх наголошеності, найчастіше – всіма названими засобами: […]...
23. Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те саме, logos – слово) […]...
24. ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Розглянемо, як розміщені наголоси у поезії Максима Рильського “Пісні”. Для цього наголошений склад позначимо рискою зі знаком наголосу Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю […]...
25. Античне віршування Античне віршування (лат. antiquum – стародавній) – різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не. читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній […]...
26. Народне віршування Народне віршування – вживані у фольклорі різноманітні віршові форми, серед яких головними можна окреслити три типи: 1) Розмовний вірш (див.: ) – вживається в прислів’ях, приказках, віншуваннях, загадках, замовляннях і та ін.; характерний тим, що у ньому фрази без чіткої метричної організації пов’язані здебільшого суміжними римами (“З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а […]...
27. Тема 24. Павло Тичина – Література XX ст IV. Література XX ст. Тема 24. Павло Тичина (1891 – 1967) Павло Григорович Тичина – це “шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший…” (Олесь Гончар) М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, […]...
28. Мустезад Мустезад – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – форма вірша, в якому довгі рядки (14 та більше складів) чергуються з короткими (6 складів). Кількість рядків у строфі буває від двох до десяти пар довгих та коротких. У М., що складається з двох пар рядків, у першій строфі рима перехресна, […]...
29. Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
30. Логограф Логограф (грецьк. logos – слово та griphos – мережа) – різновид загадки або шаради, в якій певне слово набуває іншого значення внаслідок додавання або утинання складів чи звуків (лід – слід, місто – сто і т. п.). Прийом Л. часто використовується у версифікації при точному римуванні. Подеколи Л. вбачається у ненастанному скороченні певної фрази або […]...
31. Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
32. ЗНО – Павло Тичина – Література XX ст Література XX ст. Павло Григорович Тичина – це “шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший…” (Олесь Гончар) М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найкращих поетів минулого століття […]...
33. Ритм Ритм (грецьк. rhythmos – такт, розмірність, узгодженість) – закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух, котрий у художній літературі набуває естетичного значення. Формулювання Р. дав еллінський філософ Аристоксен у IV ст. до н. е.: “Коли рух, котрий відчувається нами, такий, що розпадається на дрібні частинки, це називається ритмом”. Однак, крім рівності таких частинок, у […]...
34. Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
35. Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. До З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
36. Аналіз “О панно Інно” “О, панно Інно…” (1915) – найвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини. Мотив твору – не­стерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Ще в ранній юності Тичина романтично закохався водночас у двох чарівних сестер – Полю та Інну Коновал – доньок чернігівського поета Івана Коновала (Вороньківського). У його домі часто відбувалися літературні […]...
37. Тарабарська мова Тарабарська мова (від рос. тарабарить – теревенити) – незрозуміла комусь мова; бурсацький, лірницький, єврейсько-купецький, злодійський жаргони. В Україні XVIII – початку XIX ст. Т. м. користувалися бурсаки. їхня мова створювалася на основі спеціальної перестановки (метатези) звуків, складів і коренів сусідніх або близьких одне від одного сліз з метою зробити висловлювання незрозумілим для сторонніх людей. Зразком […]...
38. Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І^-^І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
39. Енклітика Енклітика (грецьк. enklitike – схилена назад) – випадок у Версифікаційній практиці, коли два слова, що стоять поряд., сприймаються як одна акцентуаційна одиниця: Не лишилось білого ніде В цім предивнім світі (царстві тіні). Добрий день! Зелений сніг іде. Добрий день! Червоний сніг і синій! (Ірина Жиленко). Тут ненаголошені слова притягуються до попередніх наголошених (добрий день, сніг […]...
40. Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...