Володимир Гаков Зоряний сіяч
Вл. Гаков Зоряний сіяч Журнал фантастики “Єслі”,№9 – 2007г.
Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com Те, що півсторічний ювілей запуску першого супутника (4 жовтня) з різницею менше місяця співпадає з півторасторічним ювілеєм Ціолковського (13 вересня), звісно, не випадковість. Супутник “гнали” до ювілейної дати, тому що такий подарунок до власного сторіччя основоположник космонавтики заслужив, як ніхто інший. Але ж і у вітчизняній фантастиці Ціолковській теж один зі стовпів та передвісників. Хоча, чим більше часу проходить,
Не писав Костянтин Едуардович наукову фантастику – в сенсі художню літературу. І сам звітував собі, що створює щось зовсім інше… Зі всіх його НФ-повістей (поки що йменуватимемо їх такими) “Марення про Землю й небо” – якраз не найяскравіша. Але аж надто вдала назва, якщо мати на увазі життя й творчість цього мрійника та дивака! Назва цілком підходить і для середніх розмірів тому, до якого увійдуть всі твори Ціолковського, що вже століття з гаком позначаються як “науково-фантастичні повісті”. Їх
Перерахую в хронологічному порядку її зміст: “На Місяці” (1893), “Зміна відносного тяжіння на Землі” (1894), власне “Марення про Землю і небо” (написана в 1895-м і в той же рік видана А. Н. Гончаровим; за радянських часів перевидана під назвою “Вага зникла”). І нарешті, повість “Поза Землею”, точну дату виходу якої встановити важко – почав її писати автор в 1895 році, а по частинах видавав в 1903, 1916 і 1920-м. Відносно недавно мені довелося наново перечитати їх. І в котрий раз я задався проклятим питанням: як оцінювати ці твори? Хто їх стане читати сьогодні і що в них вичитає? Відносно відповіді на друге запитання, то тут все, здається, ясно: тільки критики, історики літератури й космонавтики та іже з ними.
А ось з приводу першого запитання… Ясна річ, останні півстоліття не припинявся потік дифірамбів на адресу Ціолковського з боку вчених і космонавтів: “Як прозорливо він все вгадав!” Але ж це читання професіоналів, фахівців. Все одно що оцінювати “Війну і мир” з погляду знавця фортифікації та військової стратегії. Це, до речі, свого часу здійснили, і результати по-своєму цікаві, але очевидно, що подібним аналізом роман Толстого обмежений бути не може.
На жаль, навіть з погляду популяризації космонавтики твори Ціолковського сьогодні виглядають відверто застарілими. Добре розумію, що в наше століття осміювання всього і вся пафос уявляється моветоном і навіть чимось непристойним. Але хай це залишиться проблемою століття – про такі постаті, як Ціолковській, неможливо говорити, зберігаючи об’єктивність. Інша річ, що не слід вимовляти його ім’я з екстатичним придихом. Загалом, велика і дивна людина – і в своїх прозріннях, і в своїх помилках. Варто ще раз подумки уявити собі час та місце створення його “фантастики”, як охоплює марновірний трепет: не може бути…
Ну не міг він написати всього цього в богом забутій Калузі, в роки, коли й публічно висловленої ідеї аероплана було досить, аби заслужити малоприємну репутацію міського божевільного! Він зміг. Всупереч обставинам, наплювавши на кимсь там виведену логіку розвитку науки, помітно обганяючи час, який явно не встигав за ним. І те, що все описане для нас, його нащадків, лише повсякденна, така, що дещо надокучила, реальність, лише доводить, як він точно все передбачав. У науковій фантастиці інколи досягається парадоксальний результат: те, що книга безнадійно застаріває, стає “нечитабельною”, є найвірнішою запорукою безсмертя її автора. І, здається, прикметник “геніальна” в співвідношенні з НФ Ціолковського не виглядає перебільшенням.
Щоб розвіяти останні сумніви, киньте уявний погляд в епоху, коли книга була написана. Біографія автора вивчена досконально, хоча час одкровень ще не пройшов (причина, на мій погляд, в нав’язливому прагненні деяких “богомазів” написати портрет святого, а не людини, про що ще буде сказано). У цьому життєписі так тісно пов’язані приземлений жебрацький побут і зухвала зоряна мрія, що важко взяти до тями, де ж, де він підглянув ці зірки?! В провінційній російській глушині? В місті Боровському, де на той час не було ані бібліотеки, ані наукових журналів, ані лабораторій і навіть газети приходили з тижневим запізненням?
Тут вчителю міського двокласного училища залишалося викладати школярам лише ази фізики та геометрії – а про більше в цій глушині ніхто й не піклувався… Втім, зірки можна відшукати і під ногами. “Одного разу, – згадував Ціолковській, – я пізно повертався від знайомого. Це було напередодні сонячного затемнення в 1887 році. На вулиці, по якій я йшов, стояв колодязь.
Біля нього щось блищало. Підходжу і бачу, вперше, великі гнилятини, що яскраво світяться! Набрав їх повний поділ та й пішов додому. Роздрібнив гнилятини на шматочки і розкидав їх по кімнаті.
В темряві було враження зоряного неба…” Чеканутий? В очах “нормальних” обивателів – так. Але де було б людство без таких ось чеканутих? Або – Калуга, куди він був переведений в 1892 році.
Це сьогодні там вилискує срібним сталевим куполом “футуристичний” музей космонавтики. На фотографіях кінця позаминулого століття будиночок Ціолковського здається зовсім сільським – рубана дерев’яна хата, що самотньо притулилася на кінці “міської” вулиці, що обривається в нікуди, чахле деревце, потім неосяжні і бездонні російські калюжі, а далі за луг, берег Оки… Можливо, саме ця відстороненість від суєти цивілізації, багато разів посилена глухотою і, як випливає зі спогадів близьких, абсолютно нестерпним характером, і дала можливість гранично концентруватися на ідеях, які в інших умовах Ціолковській навряд чи довів би до кінця. “Глухота робить мою біографію малоцікавою, – повідомляє він без жодної пози, – бо позбавляє мене спілкування з людьми, спостереження й запозичення.
Моя біографія бідна особами та зіткненнями”. Це пише людина, яка животіла в злиденності, предмет насмішок городян, не визнана колегами, яка втратила сина-самовбивцю. Втім, одна віддушина все ж таки була – книги. Пристрасно, запійне читати Ціолковській почав з дитинства “і читав все, що можна було дістати… Любив мріяти і навіть платив молодшому брату за те, що він слухав мою маячню.
Ми були маленькі, і мені хотілося, щоб і будинки, і люди, і тварини – все теж було маленьким… Мріяв про цілковиту відсутність сили тяжіння”. Як видно, і особливий вектор читання виявився в Ціолковському дуже рано. Але й образ сугубого “технаря”, якого нічого не цікавить, окрім таблиць і формул, теж далекий від істини.
Ще в Москві, на довгі місяці “поселившись” в Румянцевській бібліотеці, він, за його власним визнанням, читав зовсім не лише спеціальну літературу: “Відомий публіцист Писарєв примушував мене тремтіти від радості й щастя… З белетристичних творів найбільше враження справляли на мене романи і оповідання Тургенєва, особливо його “Батьки і діти”. Але потім Москва пішла кудись в область спогадів, а в Калузі книгами розжитися було важко. Коли знайомишся з науковими працями Ціолковського, викликають здивування, – а у фахівця й відверте роздратування! – особливі, вигадані автором позначення загальноприйнятих фізичних величин, відсутність посилань і підкреслена самобутність. Це, зрозуміло, не оригінальничання й не впертість – просто жорстка необхідність для вченого-самоучки.
Який і іспит на вчителя складав екстерном, і не чекав допомоги в тій глушині, куди закинула доля. Але це звичайні люди у всьому покірно їй слідують. Генії свою долю роблять самі. “Вчителів у мене зовсім не було, а тому мені доводилося більше створювати й творити, ніж сприймати та засвоювати. Вказівок, допомоги нізвідки не було, незрозумілого в книгах було багато, а роз’яснювати доводилося все самому.
Одним словом, творчий елемент, елемент саморозвитку, самобутності переважав. Я, так би мовити, все життя вчився мислити, долати труднощі, вирішувати питання і завдання. Багато наук створювалися мною, за відсутністю книг і вчителів, просто самостійно”. Так прийшов він до ідеї ракети.
Втім, одну прекрасну підказку все ж таки не слід скидати з рахунків. Ту саму, широко розтиражовану “помилку” Жуля Верна, який послав своїх героїв на Місяць в гарматному ядрі. У наш час про неї знає кожен просунутий школяр старших класів. По визнанню Ціолковського, думка про ракету виникла в нього саме після знайомства з романом великого французького фантаста: “Не пам’ятаю добре, як мені прийшло в голову зробити розрахунки, що стосуються ракети. Мені здається, перше зерня думки було заронене відомим фантазером Ж. Верном; він збудив роботу мого мозку у відповідному напрямі.
З’явилися бажання; за бажаннями виникла діяльність розуму. Звичайно, вона ні до чого не призвела, якби не зустріла допомоги науки”.
Related posts:
- Сліпий сіяч іде по зораному полі… (роздуми над творчою спадщиною В. Поліщука) Творчі здобутки Валер’яна Поліщука не віддільні від епохи, на долю якої випало немало випробувань: Друга світова війна, революція 1917, громадянська війна… У 20-30-х роках двадцятого століття його ім’я було популярним, його часто можна було зустріти на сторінках газет та журналів. Що надавало популярності В. Поліщуку? Перш за все він уславив себе людиною невгамовної вдачі, кипучих […]...
- Скорочено ПРО ЗОРЯНИЙ ВІЗ Якось дуже давно трапилась десь на землі велика посуха. Усюди, не лише в річках та озерах, а навіть у колодязях повисихала вся вода. Люди без води почали хворіти й помирати. Жила в тому краю вдова, в якої була лише одна дочка. Захворіла вдова, а дочка, щоб урятувати матір, узяла глечик та й пішла на пошуки […]...
- Про зоряний Віз Скорочено Якось давно трапилася велика посуха. Вода повисихала не лише в річках та озерах, а й у колодязях. Одна вдова захворіла без води. Тоді дочка, щоб урятувати матір взяла глечик і пішла шукати воду. Знайшла десь, набрала та й несе додому. Аж тут назустріч один спраглий чоловік, що помирав без моди, а за ним другий, третій… […]...
- ПРО ЗОРЯНИЙ ВІЗ – ЛЕГЕНДИ УКРАЇНЦІВ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 5 клас СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ ЛЕГЕНДИ УКРАЇНЦІВ Легенди люди творили, щоб пояснити незрозуміле навколо себе: чому так названо планети, дерева, квіти, як приручили тварин, як утворилися гори й моря тощо. Наші предки вірили в те, що всі події, розказані в легендах, відбувалися насправді. Легенда – усне народне оповідання про чудесну подію, що […]...
- Про зоряний Віз скорочено – Міфи та легенди українців Якось давно трапилася велика посуха. Вода повисихала не лише в річках та озерах, а й у колодязях. Одна вдова захворіла без води. Тоді дочка, щоб урятувати матір взяла глечик і пішла шукати воду. Знайшла десь, набрала та й несе додому. Аж тут назустріч один спраглий чоловік, що помирав без моди, а за ним другий, третій… […]...
- У чому справжня краса людини (за казками О. С. Пушкіна “Казка про мертву царівну та сімох богатирів”, О. Вайльда “Зоряний хлопчик” Та “Щасливий принц”, Г. К. Андерсена “Снячий королева”) Красива людина завжди привертає до себе увагу. Нею милуються, пишаються, на неї хочуть бути схожими. А якщо до того вона любить грати перші ролі, добре зодягнена, шляхетного походження, то може стати для когось і справжнім ідеалом, зразком людської досконалості. Пам’ятаєте, якою блискучою, прекрасною здавалася Каєві Снігова королева? За все життя він не бачив такого привабливого […]...
- Володимир Маяковський Бруклінський міст Володимир Маяковський Бруклінський міст Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975 Гукни, Кулідж, радісний клич! Для доброго слово і я знайшов. Червоній з похвали, мов стяга нашого матерійка, Хоч вн й роз’юнайтед стейтс оф Америка. Як до церкви іде божевільний прочанин, Ввіходить до скиту, на […]...
- Володимир Набоков Лоліта Володимир Набоков Лоліта (c) Copyright Владимир Набоков (c) Copyright переклад Кирило Васюков (cerillo(а)inbox. ru) Date: 29 Aug 2006 ПЕРЕДМОВА “Лолiта. Сповiдь свiтлошкiрого вдiвця”: такою була подвiйна назва, з якою автор цiєї замiтки одержав дивний текст, який вона очолює. Сам “Гумберт Гумберт” помер у в’язницi, вiд закупорки серцевої аорти, 16-го числа листопада 1959 р., за кiлька […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Дим Ласкавий читачу мій, розкажу тобі казку. Я знаю, ти звик на різдвяні свята послухати казки; я знаю, ти й без свята завжди охочий до неї; ти завжди, як пелюшками дитину, любиш обгортать свою душу казками й колисати її, наспівуючи про чудодіїв-котів, що навівають солодкі сни. Я знаю, ти завжди охочий обгорнути своє серце в найбрудніше […]...
- Володимир Киридович Малик Серед сучасних прозаїків, що розробляють історичну тематику, помітне місце належить Володимирові Мазійку – автору багатьох творів, які сподобалися читачам і в нашій країні, і за рубежем. Почавши як дитячий поет, він скоро перейшов до прози, а згодом почав писати твори і для дорослих. Власне, якщо говорити про його історичну прозу, то цей поділ цілком умовний, […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Суд Неділя. Був дощ, і надворі ще не зовсім вияснилось. Над умитим садом стоїть туман і сірим порохом сідає на зимну, подекуди полинялу залізну покрівлю панського будинку. Село також у тумані, але з гори видно, як сонце прудко біжить десь із поля, золотить баню церкви, мина чорногуза, що стоїть на клуні, і, пливучи по хатах, наближається […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Раб краси Дядько Софрон і Василь лежали вже другий тиждень на сьому невеличкому подвір’ї за станцією, день і ніч сплячи під кучерявими берестками. Іноді тут з’являлись наймачі, прикажчики з економій або мужики. Тоді дядько Софрон і Василь разом з іншими, такими ж, як і вони, стомленими нудьгою й голодом людьми, жадними і злими, обступали наймачів і силкувались […]...
- Винниченко Володимир Кирилович На пристані Вечір. Пристань. Дніпро задумливо плюскає легенькими хвилями об берег, і маленькі човники злегка гойдаються на них, наче граються. Пароход має одійти аж уночі, і через те у самій пристані порожньо, тільки подекуди, лежачи на якійсь бочці або спершись на перила, меланхолічне дивиться у воду сторож. Зате на березі повно люду. І великими валками, й маленькими […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Темна сила За домом неволі, похмурим двоповерховим будинком з рядами загратованих вікон, задумливо зупинилось сонце і сумно дивиться в його невеличке подвір’я своїм косим промінням. А він, сей дім неволі, ся двоповерхова домовина, сіра і брудна, байдуже приймає тужливу ласку сонця і мовчить. Тихо-тихо. На розчинених вікнах обох поверхів, обнявши безсилими руками грати, сидять “важные полити-ческие” і […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Момент І раз Шехерезада так почав своє оповідання: – Слухайте. Було це навесні. Ви ще пам’ятаєте, що то таке весна? Пам’ятаєте небо, синє, глибоке, далеке! Пам’ятаєте, як ляжеш в траву десь, закинеш руки за голову і глянеш у це небо, небо весни? Е!. Ну, словом, було це навесні. Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалось. З ким? […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Контрасти Гликерія випила вже третю чарку густого, міцного лікеру і почуває себе надзвичайно приємно: так любо, так затишно сидіти, спершись спиною на дерево, і ліниво прислухатись до цих згуків, змішаних з балачок спільників пікніка, з лопотіння листя, з щебетання пташок, з дзвону пляшок, виделок, ножів, тарілок. По всьому тілі розлита така хороша, ніжна втома, у грудях […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Хто ворог? Ранок. Сонце, підкрадаючись обережно, одним оком визирає з-за далекого ліска й мов огляда, чи все на місці. Але все, як і вчора було. Так само внизу, оперезаний Дніпром, ліниво лежить собі на широкому лузі городок; так само, пригорнувшись до нього, сміється своїми дрібними біленькими хатками село; так само широко, просторо, вільно. Так само й тут, […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Роботи! Вечоріло. В хатинці було холодно, вогко й темнувато. Брудний світ ледве проходив знадвору крізь маленьке, похилене віконце й скупо сірів по голих, брудних стінах, по чорній земляній підлозі по всій убогій обстанові “робітницької кватири”. А Максим все сидів, обперши голову на стіну й дивлячись кудись за піч. В дірявих черевиках його ще зранку неприємно холодила, […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Відродження Нації З двома періодами: 1) Період революційної організації державности й морально-правової влади, 2) Період юридично-правової державности. В основу цього поділу покладено ролю тих чи инчих соціальних верств під час цих моментів. Чинником доби Центральної Ради є вся свідома національна демократія без ріжниці кляс. Доба Гетьманщини одзначається пануючою роллю кляс буржуазних і реакційних. Під час доби Директорії […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Чекання Пізно вранці, як сонце ставатиме на косарський обід, архірей має виїхати з Малих Вишеньок. Між Малими Вишеньками й Болотянкою в гаю, де кучерявляться дуплясті верби старезної, тінистої гребельки, проходить межа двох повітів. Тут і чекають гостя – становий пристав Зеленкевич, болотнянський батюшка та поміщик з с. Великі Вишеньки Глюзінський. У болотянського батюшки архірей зупиниться тільки […]...
- Володимир Євтимович Свідзипський Володимир Євтимович Свідзипський народився 8 жовтня 1885 р. в с. Маянів на Вінниччині в родині священика. Навчався майбутній поет у Тиврівській бурсі та Кам’янець-Подільській духовній семінарії, яку кинув у 1904 р. 1907 р. переїхав до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, після закінчення якого працював у Вінницькому земстві економістом. Під час Першої світової […]...
- Володимир Маяковський Додому! Володимир Маяковський Додому! Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975 Утікайте, мислі, в даль помчавши! Обіймись, душі і моря плин. Той, кому все ясно завше,- Чи не просто дурень він? Я в каюті найгіршій з усіх – Всю ніч наді мною тупоти ніг. Всю ніч […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Таємність З великим спокоєм самозадоволення я можу, нарешті, розказати всю ту історію. З великим спокоєм і сумом людини, яка. по довгому блуканню й шуканню істини прийшла до свого справжнього призначення! Я знаю, – вузенькі душі, зашкарублі мозки будуть вигукувати свої звичайні сентенції про зрадництво, про “лакомства нещасні”. Я знаю, – багато таких, як я, будуть стискувати […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Заручини Суперечка обірвалась, і в кімнаті затихло. Ганенко провів рукою по виду й усміхнувся якоюсь гіркою та іронічною усмішкою. Сухе, негарне лице його з борід кою, що вкупі з стриженою головою скидалась на гречану стерню, з маленькими слабими очима й тонкими синіми губами вражало своїм гострим, злим виразом. Дивлячись на його, мимоволі здавалося, що цей вираз […]...
- Володимир Володимирович Маяковський Володимир Володимирович Маяковський – видатний поет російського художнього авангарду, поет-новатор, творець оригінальної системи віршування, що помітно вплинула на розвиток поезії XX століття. Володимир Маяковський народився в родині лісничого неподалік від міста Кутаїсі. У дев’ятирічному віці почав учитися в кутаїській гімназії. У 1906 році, після смерті батька, родина Маяковських переїжджає до Москви, там Володимир продовжує своє […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Салдатики Ранок, сірий, холодний, мартовський ранок. Хмари темним, густим димом нависли над селом і незграбники величезними клубками низько повзуть кудись далеко-далеко. Січе пронизуватий, тонкий дощик і сріблястим порохом покриває і хати, і землю, і жовто-зелену травичку, що з’явилася з-під снігу. В кінці вигону села, на самій дорозі, стоїть велика валка селян і чогось чекає. Худі, бліді […]...
- Володимир Маяковський Нашому юнацтву Володимир Маяковський Нашому юнацтву Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975 На сотні естрад слухняно йшов, Під тисячі поглядів сходив. В країні моїй стільки різних є мов Та різних убрань і народів! Насилу, піт проливши струмком, Крізь горло тонеля продерся І виліз, і ось, простившись […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Терень Мені треба було на якийсь час сховатися. Я взяв селянський пашпорт, відповідно цьому одягся і поїхав. Станція, де я вийшов, була маленька, старенька, як старовинна, дерев’яна сільська церковця. На станційному подвір’ї чекали пасажирів фурмани. Вони подивились на мене байдужими очима, зробивши мені цим тайну втіху. Я вийшов у поле і з полегшенням провів поглядом поїзд, […]...
- Малик Володимир Побоїще в січі (скорочено) ВОЛОДИМИР МАЛИК (нар. у 1921) ПОБОЇЩЕ В СІЧІ (Уривок з роману “Фірман султана”) 1 Султан отримав лист від знахабнілих запорожців. Полоненого козака Драгомана, що читав його і перекладав, стратили. Лист султан спалив. Розгніваний намісник бога на землі поклявся знищити Січ. Наприкінці грудня кримський хан із сорокатисячною ордою, і п’ятнадцятьма тисячами яничар (Яничари – регулярна турецька […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Кузь та Грицунь Ми постановили далі не йти. Власне, діло було так: я рішуче стояв за те, щоб перебратись на той бік Дніпра, пройти в степи і там нанятись. Але Кузь поскріб своє рябе, заросле підборіддя, глянув у небо і сказав: – Нє! Лагерь тут. Кончено. Лягай, братці. Грицунь моментально поклав клунок на землю і ліг, так наче […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Біля машини І Південь. Сонце пече, наче підрядилося зробить за сьогодня з землі перепічку. Де не станеш, здається, круг тебе і згори і знизу пала якась велетенська піч і шугає безперестанку пекельним полум’ям. Дихати важко. У полі пусто вже. Не веселять очей густі, довгі ряди кіп, не луна у яру дзвін коси; голо й сумно, подихає осінню. […]...
- Володимир Винниченко (1880-1951) Володимир Кирилович Винниченко народився 16 липня 1880 р. в м. Єлисаветграді (нині Кіровоград) у небагатій родині. Навчався у народній школі, потім у Єлисаветградській гімназії, з якої був виключений за захист прав гімназистів і постійні конфлікти з керівництвом. Майже рік В. Винниченко мандрував Україною, заробляючи на життя тимчасовими підробітками. У 1900 р. він склав екстерном екзамен […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Олаф Стефензон Починаючи з зустрічі й кінчаючи розставанням, все було талсе чудне та незвичайне, що його ніколи не змиють хвилі часу з моєї пам’яті. Зустрівся я з Олафом так. Одного вечора я вийшов пройтися по вулицях Парижа. Весь день стояв такий густий туман, що, здавалось, будинки були спущені в сиву мильну воду. Світло скрізь запалили вже з […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Федько-халамидник Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму “закадишному” другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти, – граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Зіна В житті кожної людини десь, певно, бувають такі моменти, коли в ній з якихось невідомих закутків виникає зовсім чужа душа (мабуть, якогось далекого прадіда, та й то не прямої лінії), і людина раптом починає робити таке, на що сама дивиться з великим дивуванням. От так, очевидячки, й зо мною було під той час. Бо я […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Чесність з собою Володимир Виннииченко. Твори. (В 11 томах). Том 10. Київ: Дзвін, 1919. I Віра сильно закусила верхню, губу й відразу замовкла. З нахмуреними густими бровами, з якими зливалися чорні, злі чоловічки очей, вона, здавалось, щось переживала в собі. Мирон курив, жмурив від диму ліве око й обома руками підкручував вуса до очей. Але вуса, зроблені неначе […]...
- Винниченко Володимир Кирилович “Баришенька” В хаті й біля хати Сидоренчихи шамотня, гамір, біганина. Баби та молодиці з діловим, заклопотаним і трошки переляканим виглядом бігають то з горниці в кухню, то з кухні в горницю, вискакують надвір, прожогом виливають із мисок, макітер і знову біжать у хату. На долівці – клапті соломи, попіл, розлита вода. Надворі товпляться баби, зазирають у […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Записки Кирпатого Мефістофеля Володимир Винниченко. Записки Кирпатого Мефістофеля. Київ – Ляйпціг, Українська накладня, 1923. В розчинене вікно потягає розталою корою дерева й кислим вохким духом водянистого, весняного снігу, що ріденько чвакає під ногами. Тютюновий дим, розділений течією повітря, незадоволено клублячись, розріджується. Чути, як дзвонять у Софійському Соборі великопосним, задумливим дзвоном. Там, у Соборі тихо тріскотять свічки, пахтить вільгостю […]...
- Володимир Маяковський Лілічко! (Замість листа) Володимир Маяковський Лілічко! (Замість листа) Перекладач: К. Шахова Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. Дим тютюновий повітря виїв. Кімната – Розділ у крученихівському пеклі. Згадай – За цим вікном Тобі я Вперше руки, нестямний, пестив. Сьогодні сидиш ось, Серце в залізі. […]...
- Винниченко Володимир Кирилович Чорна Пантера і Білий Медвідь ДІЙОВІ ОСОБИ КОРНІЙ КАНЕВИЧ (Білий Медвідь) – митець. ГАННА СЕМЕНІВНА – його мати. РИТА (Чорна Пантера) – його жінка. СНІЖИНКА. МУЛЕН – критик, журналіст. ЯНСОН МІГУЕЛЕС БЛЕК КАРДИНАЛ САФО ЛЕМОНЬЄ МІМІ ШТІФ ЛІКАР Пожильці з будинку, публіка, музики ігарсояив кафе. ДІЯ ПЕРША Велике ательє; в лівій стіні ззаду – двері в кімнату Рити. Задня стіна […]...